Водовідведення в селах
Ситуація з відведенням та очищенням стічних вод та нечистот (назвемо це усе – водовідведення) в українських селах є доволі суперечливою і непростою.
З одного боку, охоплення сільського населення централізованим водовідведенням залишається на рівні до 3%. Останній рік, за які існують зведені дані по Україні в цілому – 2007. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні за 2007 рік наводить цифру – 2,6%. При цьому населення міст охоплено централізованим водовідведенням у 95,6% випадків.
Що стосується сіл, то за деякими даними:
- 0,9 млрд. м. куб. стічних вод (20% загального обсягу стічних вод) щорічно скидаються у септики або скидаються, використовуючи інші неконтрольовані методи та способи;
- не мають централізованої каналізації та не підключені до локальних очисних каналізаційних споруд загалом по Україні 41% шкіл, 39 % шкіл каналізовані на вигріб, з них у сільській місцевості — 87 %; деякі школи взагалі не каналізовані (джерело: ВЕГО «МАМА-86», із посиланням на різні джерела).
З іншого боку, з точки зору міжнародних стандартів, способи, якими натомість відводяться стоки на селі вважаються «покращеними». За даними, ВООЗ/ЮНІСЕФ (2012), в Україні покращеним (improved) водовідведенням користуються 89% сільського населення. Важливо зазначити, що з точки зору цього моніторингу, покращеними засобами водовідведення вважаються не тільки централізоване водовідведення, а й інші засоби, що широко розповсюджені в українських селах: септики різного типу, вигріби для стоків, криті вуличні туалети з вигрібною ямою тощо.
У той же час, підземні резервуари для прийняття стоків, як правило, не є герметичними. Господарі свідомо їх облаштовують так, щоб рідина просочувалася у грунт. У такий спосіб вірогідність хімічного забруднення води першого водоносного шару (криниці) є дуже високою. Вплив стічних вод на забруднення криничної води доводиться аналізами якості води.
При цьому, існують суттєві перешкоди для того, аби у короткі терміни істотно покращити стан водовідведення на селі. Результати дослідження, що проводив DESPRO в окремих громадах (2012-13 роки) говорять про таке:
1. Переважна кількість господарів вважають стан водовідведення прийнятним і таким, що їх задовольняє.
2. Готовність змінювати технології водовідведення на рівні домогосподарств є низькою.
3. Готовність господарів інвестувати у нові технології власні кошти залишається низькою. За можливість одноразового внеску для будівництва у домогосподарстві системи відведення нечистот з підключенням до централізованої каналізації, нічого не готові платити 63,6 відсотків респондентів. Ті ж, хто готові розраховують зробити внески у межах 500-1000 грн. в основній масі.
4. Мешканці як приватних будинків, так і квартир загалом не мають конфліктних ситуацій ані всередині родини, ані з сусідами чи сільрадою. Не має впливу на ситуацію і екологічна служба: лише 2 відсотки опитаних зазначили про конфлікти, що виникали колись із цим державним органом.
5. Сільські органам влади бракує необхідного рівня знань щодо прийнятних та доступних за ціною технології водовідведення; бракує також і фінансів для реалізації будь-яких групових рішень щодо відведення.
Тож, як випливає із результатів дослідження, проекти водовідведення у сільській місцевості пов’язані як з пошуком технології, прийнятної соціально та фінансово, так і з значною інформаційно-просвітницькою роботою за населенням.
На даний час за підтримки DESPRO реалізуються два проекти: с. Вирівка (Конотопський район, Сумська область) та с. Іллінецьке (Іллінецький район, Вінницька область).