29.04.2013
Швейцарський досвід поводження з відходами
До 1955 року в Швейцарії головним шляхом поводження з відходами було розміщення змішаних відходів на відкритих звалищах. Контроль за впливом звалищ на довкілля був відсутній, тому таке розміщення приводило до забруднення підземних вод та деградації ландшафту. Прийнятий в 1955 році Закон про захист вод заборонив захоронення на звалищах, якщо воно загрожувало підземним водам. Це стимулювало будівництво сміттєспалюваальних заводів (ССЗ) (хоча перші такі заводи з’явилися в країні на початку XX століття) та контрольованих звалищ, розвиток компостування. Однак, виникла нова проблема: ССЗ стали джерелом забруднення повітря (внаслідок неефективної очистки газоподібних викидів), ґрунтів та підземних вод (попіл та шлам використовувалися для будівництва доріг та дамб).
У 80-90х роках в Швейцарії у сфері охорони довкілля відбулися переломні зміни: прийнято Закон про охорону навколишнього середовища (1983), розроблено Керівництво по управлінню відходами (1986) та Стратегію щодо відходів (1992). Ці документи визначили принципи та цілі, стратегії та заходи щодо досягнення цілей; їх впровадження трансформувало та значно поліпшило поводження з відходами в країні. Було визначено чотири стратегічні пріоритети: зменшення утворювання відходів, повторне використання, зменшення токсичних речовин в продукції та товарах, захист навколишнього середовища при обробці, захороненні відходів.
У 2000 році Швейцарія офіційно відмовилась від захоронення відходів на полігонах, за виключенням інертних (наприклад, будівельних) відходів, тих, що не можуть бути спалені, та остатків після спалювання. Тому нижче ми розглядаємо два основних способи, що використовуються в країні – рециклінг та спалювання.
Повторне використання (рeциклінг). Рециклінгу передує роздільне збирання або сортування твердих побутових відходів (ТПВ). Слід зазначити, що якість сортування значною мірою залежить від загальної культури і дисциплінованості населення. Після сортування вилучені компоненти переробляють, виготовляючи товарний продукт.
Сьогодні Швейцарія серед лідерів в Європі щодо роздільного збирання та рециклінгу. Наприклад, 80% будівельних відходів (це найбільша фракція відходів) йде на вторинне використання. У 2009 році 51% (!) всіх ТПВ збиралось роздільно та йшло на вторинне використання. Рівень рециклінгу скла досяг 95%, алюмінієвої тари – 91%, жерстяної тари – 84%, паперу та картону – 82%, ПЕТ пляшки – 81%, батарейок – 71%.
Яким чином цього вдалося досягнути? Федеральна влада встановила мінімальний рівень збирання 75% для скляної, алюмінієвої та ПЕТ тари та має право вимагати від виробників та сервісних кампаній забезпечити збирання. В той же час, федеральна влада має право зобов’язати виробників та імпортерів платити збір на рециклінг, що сплачується заздалегідь. Збір сплачується приватній організації, яка уповноважена та забезпечує збирання під наглядом федеральної влади.
Наприклад, такий збір додано до вартості батарейок; спеціальна організація ИНОБАТ використовує зібрані кошти для забезпечення збирання відпрацьованих батарейок та акумуляторів.
Інший механізм – передоплата за пакет. Особливістю збору відходів у Швейцарії є те, що оплата за вивіз відходів відбувається при купівлі спеціального пакету, у вартість якого включена послуга вивозу відходів. Вартість пакету у кантоні Сент-Галлен – 1,2 франка (30 л.); 2 франка (60 л.). Цей пакет наповнюється відходами. Якщо відходи сортуються та розкладаються по спеціальних контейнерах (пластик, папір, скло), то залишкових змішаних відходів залишається менше, і відповідно пакету вистачає на більш тривалий час. Такий підхід безумовно стимулює роздільне збирання.
Коли мішок заповнений, його виставляють поблизу дороги. Сміттєзбиральна машина відвозить на завод тільки «спеціально призначені» пакети. Якщо людина виставила будь-який інший пакет із відходами, машина не просто його не забере, а й повідомить екологічну інспекцію про порушення норм, в наслідок чого на «порушника» накладається чималенький штраф.
Спалювання. Найбільших рівень забруднення від ССЗ досягло в 80х роках минулого століття, коли будівництво ССЗ розширялося, а контроль за викидами був дуже слабкий. Але в 1985 році було прийнято Декрет про контроль за забрудненням повітря, який встановив вимоги щодо обмеження викидів ССЗ та граничні рівні для окремих речовин. Після змін в 1992 році, Декрет встановив більш жорстокі ліміти у викидах для оксидів азоту, сірки, угарного газу, зважених частинок та тяжких металів. В 2007 році в Декрет було включено граничне значення для діоксинів та фуранів 0,1 нанограм в кубічному метрі.
Таким чином, вимоги до рівнів забруднюючих речовин в складі викидів переглядались приблизно раз в десять років. Це стимулювало удосконалення технологій та систем очистки викидів. Спалювання вже технічно відпрацьований метод перероблення відходів; тривала практика дозволяє чітко визначити його переваги та недоліки.
У порівняння з 80-90ми роками, сьогодні у Швейцарії екологічний ризик спалювання відходів знижений до мінімуму. Наприклад, від спалювання однієї тонни ТПВ на сучасному заводі, оснащеному фільтрами, забруднення еквівалентне спалюванню 1 кг змішаних відходів просто неба.
ССЗ виробляють електро- та теплоенергію як для забезпечення власних потреб, так і для зовнішніх потреб. В 2006 році ССЗ покривали 1,7% потреб енергії країни. В 2009 році в Швейцарії працювало 30 ССЗ.
Швейцарські ССЗ як правило працюють на відходах, зібраних з територій сусідніх громад, інколи навіть сусідніх громад інших країн. Законодавство Швейцарії регулює так звані «цільові спілки» з організації будь-якої послуги громадянам, в тому числі із поводження з ТПВ. Такі спілки формуються за географічним та економічно доцільним принципами. Кожна громади Швейцарії включена до такої спілки.
Як і в роздільному збиранні, Швейцарія є в Європі серед лідерів по використанню спалювання – частка відходів, що спалювалась в 2005 році, досягала 49% від загального обсягу (більше лише в Данії та Швеції). Але є розвинуті країни з відносно низьким рівнем спалювання відходів – наприклад, у 2005 році в Великобританії лише 8% відходів спалювались, в Фінляндії – 9%.
Частина органічних відходів (перш за все, зелені відходи – гілки, листя, інше) в Швейцарії піддається компостуванню, що дуже популярно в країні. Використовуються як індивідуальні (для приватних будинків), так і колективні (в мікрорайонах, громадах) компостери або компостні майданчики. Отриманий продукт – компост використовується як органічне добриво.
У досягненні першого стратегічного пріоритету – зменшення утворювання відходів, Швейцарія не досягла успіху. Зростання утворювання відходів пов’язане з економічним зростанням: з 1990 до 2008 року обсяг відходів на душу населення виріс на 21% і є одним з найбільших в світі (700 кг на особу на рік). Для значного зменшення впливу на довкілля від постійно зростаючого обсягу товарів і відповідно відходів, вже недостатньо управління відходами – це управління лише на кінці виробничого ланцюга. Необхідно створення «циклічних економік» – управління повним життєвим циклом товарів та послуг – від видобутку первинних ресурсів до фінальної утилізації. Підвищення ціни на первинні ресурси та законодавчі вимоги будуть стимулювати включення відходів в цикли та продукування товарів, які вже заздалегідь розраховані на вторинну переробку. Такі цілі країна планує досягнути до 2020 року.
Використані джерела:
http://www.switzerland-ge.com/switzerland/export/en/filefield-private/files/45519/field_blog_public_files/12820
http://www.eea.europa.eu/soer/countries/ch/soertopic_view?topic=waste
Wager P.A. Waste management in Switzerland – achievements and perspectives. Proceedings of International Symposium on Eco Topia Science 2007, ISETS07 (2007). – p.799-806.