— І от я, працюючи у школі, теж захопилася тією красою, — згадує Привовчанський сільський голова Ганна Кабанова. — Ділянки нашого ботсаду було закріплено за класами. Діти доглядали за рослинами, було й змагання за кращий квітник чи якийсь там окремий куточок саду. Це, певне, з тих пір умене така звичка, чи що: бачу якесь захаращене місце — і виникає бажання, якось причепурити його. Правильніше буде сказати, окультурити. Сказано не лише правильно,а й влучно, бо саме напроти клубу в Малоолександрівці відкривалася очам панорама, що аж ніяк не вписувалася у рамки культурно-дозвільної території. Колись тут розташовувались тваринницькі ферми місцевого колгоспу,потім приміщення розібрали на цеглу й до купи залишеного сміття додалося усе те, що люди вивозили з дому як непотріб.

Не до лиця клубу мати таке сусідство, вирішили керівництво сільської ради та депутати. І чим гірша Малоолександрівка від Привовчанки, яка має свій ботсад? І так виникла ідея створення парку на захаращеному сміттям пустирі. Однак чи сподобається ідея громаді?

Можливо, і не вдалося б швидко знайти порозуміння з мешканцями. Адже в обох селах є чимало більш термінових та невідкладних завдань. Та справа у тому, що мова зовсім не йшла про гроші з сільського бюджету. Голова дізналася на нараді у районі про конкурси, участю у яких можна виграти грошові гранти.

Порадившись на сесії з депутатами, сільрада відправляє міні-проект парку відпочинку на всеукраїнський конкурс. Проект було прийнято, а потім прийшла звістка про перемогу.

— Отримали сто тисяч гривень.Але вони нам дісталися не через те, що організаторам проведення конкурсу просто нікуди було ці кошти діти. Там була неодмінна умова того, що не менш як 20 відсотків суми мала докласти сільська рада, неодмінними виявилисяі допомога підприємців та спонсорів, і участь громади. Тому треба було провести чималу підготовчу роботу перш ніж заявити про себе як про учасника конкурсу. Разом з заявкою про участь у конкурсі ми надіслали копію угоди з підприємцями, які згодилися долучитися до реалізації нашого задуму.

Толерантна сільський голова вміє говорити з людьмий ніколи не приймає рішення, поки не з’ясує, як ставляться до нього односельці. Звичайно, неоднаковим виявилося сприйняття ідеї розбити у Малоолександрівці парк, однак перемогла більшість. Давно люди не працювали з такою наснагою на громадських роботах. Участь громади якраз й полягала у тому, щоб власними силами виконувати не специфічні роботи. Спершу необхідно було прибрати територію у 30 соток. Вивезли десять КАМазів сміття, потім узялися за земляні роботи, почали встановлюватиогорожу. Звичайно,все робилося у відповідності з проектом, у якому було передбачено все до дрібниць: героїко-патріотичний куточок, дитячий майданчик, квітники, алеї та тротуари, навіть форма огорожі та ліхтарів.

Малоолександрівка розправилася з сміттєзвалищем ізаклала парк відпочинку, над облаштуванням якого працювалисамі мешканці села. Місцеві підприємці узяли насебе чималий клопіт з благоустрою території. Заасфальтовано основну алею, пробурено свердловину для поливу рослинності, придбано саджанці дерев. Від фермерського господарства «Ельдорадо», яке очолює депутат райради Леонід Маловік, — лавочки та дитячі гойдалки. Молоді деревця ще не дають такої тіні, щоб під ними можна було сховатися від пекучого сонця. Але парк не сумує. Ввечері тут можна зустріти не лише молодь, а й літніх людей, яким хочеться спілкування. Ганна Кабанова зізнається, що були скептики, які говорили: «Та то діла не буде! Лавки потрощать, ліхтарі поб’ють». Нічого не побили й не поламали за три роки існування парку. Особливо гарний він вночі — цей освітлений острівець посеред потопаючих у нічній тиші селянських дворів.

— У мене просто душа співає, коли я отак вийду на поріг клубу й бачу перед собою не захаращений пустир, а куточок краси, — говорить завклубом Світлана Фролова. — Думаю, наші люди вже можуть вважати себе хоч трішечки городянами. Адже парки в нас є тільки у містах.

І дитячі майданчики здебільшого не у селі з’являються. А в нас і мамам є де з малям прогулятися, і пенсіонерам обговорити останні новини.

Парк був першим, але не останнім проектом, поданим на всеукраїнський конкурс та спрямованим на розвиток території Привовчанської сільської ради. Виграли грант і наступного разу, однак через кризу призупинилось було фінансування, а коли наприкінці року воно відновилося, часу ні на проведення тендеру, ні на самі роботи з реконструкції тиру, вже не було. Гроші 100 тис. грн. довелося повертати.

З 2007 року сільрада у пошуках грошей на розвиток. Рада, хоча й не дотаційна, однак фінансів все одно не вистачає. Тож привовчанці намагаються долучитися до усіх проектів, які дають можливість вирішити найвагоміші проблеми громади. Так у рамках Програми ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» втілили енергозберігаючі технології у дитячому садку та школі.

Треба сказати, до пропозиції взяти участь у міжнародному проекті громада спочатку поставилася з застереженням. «Ну хто нам дасть ті гроші?» — ходило по селу. А коли було створено благодійну громадську організацію «Добробут», яку очолила вчителька Яна Володимирівна Ярошенко, зібралися на сходку мешканці, де й, як кажуть, постановили — шляхом заміни вікон та дверей, ремонту харчоблоку поліпшити умови перебування малюків у дитсадку «Ромашка». Проект сягнув 150 тис. грн., половину з яких профінансував Євросоюз, 45 відсотків загальної суми — кошти місцевого бюджету та 7 тисяч гривень зібрало населення.

Люди повірили у власні сили, у здатність сільської влади та громади реально поліпшувати своє життя. А Ганна Кабанова знов у неспокої. В неї вже є чималий досвід залучення населення до громадських робіт, а тому вона не думає зупинятися. Однак кожного разу Привовчанський сільський голова підкреслює: те, що Павлоградський район на першому місці в області по втіленню проектів — заслуга насамперед районної ради, яка з самого початку орієнтувала сільські ради на участь у програмах та проектах розвитку.

Відкривають двері тому, хто стукає. Павлоградці стукають дуже наполегливо. Активізувалося їхнє прагнення до співучасті у міжнародних проектах,

яких нині немало запроваджується у нашій області. Сьогодні у кожній сільській громаді району створено благодійну організацію. І нехай не кожній ще вистачає досвіду у реалізації покладено ї на неї місії, рух «Давайте разом!» вже пішов. У цьому переконують успіхи таких громад, як громада Привовчанської сільської ради.